НовиниНовини АСУ

ЖІНОЧІ ДОЛІ У ВИРІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ

Жінки у військовій формі відіграли важливу роль у героїчних та трагічних одночасно сюжетах Другої світової війни. Історія ще не знала такої масової участі берегинь у погонах на долю яких випало пережити жахіття і бойових, і окупаційних буднів та вийти переможником у збройній боротьбі за свою Батьківщину.

Старший сержант Анцифорова Раїса Олімпієвна народилася 24 листопада 1924 року в місті Петропавловськ, республіка Казахстан. Наприкінці 1942 року, зовсім юною 18-річною дівчинкою, ледь закінчивши Харківське військове авіаційне училище зв’язку (правонаступником якого є Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба) та на відмінно засвоївши спеціальність телеграфіста, з першою ж командою в 50 чоловік вирушила на фронт, де була розподілена в першу Повітряну армію.

Зі спогадів Раїси Олімпієвни: «Виїжджали ми на тимчасові вузли зв’язку, в ті місця, де насамперед починався наступ, весь час були на них та працювали на телеграфних апаратах «СТ-35», забезпечуючи важливою інформацією найголовніші напрямки.

Під час звільнення Білорусії, спочатку була артпідготовка, всі ці снаряди «Катюш», все це через нашу голову пролітало. Потім, коли закінчувалась артпідготовка, ми викликали літаки, вони починали бомбити, потім йшли танки, а вже за ними піхота. А після цього йшли назад поранені, яких багато було і ми як раз їм допомагали (тут польовий госпіталь недалеко був), хто з поранених сам йшов, кому треба було допомогти – ось так працювали на передовій … »

Раїса Олімпієвна День Перемоги зустрічала вже цивільною, бо її було комісовано за хворобою, яку отримала взимку 1944 року під час прискореного наступу своєї армії.

За активну участь у бойових діях у роки Другої світової війни нагороджена трьома орденами та багатьма медалями, знаком «Відмінний зв’язківець».

У свій час відвідувала ювілеї училища, брала активну роль  в роботі ветеранської організації факультету «Зв’язківець» у військово-патріотичному вихованні курсантів, приділяла багато уваги молодому поколінню майбутніх офіцерів – зв’язківців, передаючи свій бойовий досвід.

Ми не маємо права забувати імена тих, хто самовіддано служив своєму народові, захищав його від ворогів, особливо зараз, коли українське суспільство перебуває в умовах війни. Підлої, підступної, неоголошеної. Чоловіки і жінки знову змушені обстоювати власну свободу зі зброєю в руках. Пам’ятаємо героїчний подвиг кожного як приклад для наслідування та застереження, що війна – це катастрофа, трагедія, мільйони загиблих, скалічені тіла і душі…

Попередній запис

ПАМꞌЯТЬ ЗАКАРБОВАНА ПОВІК

Наступний запис

ЖИТТЄВА ДОРОГА В 100 РОКІВ!